Две мои публикации "про войну и любовь" на ФБ
По мотивам публикации Елены Веселаго о любви и войне.
*
Любит ли собака хозяина, который ее бьет?
Сегодня я некоторое время провела в теме расстановщицы Елены Веселаго, после чего пришлось идти в сад и основательно заземляться. Обычно никуда не хожу, кроме друзей и нескольких источников информации, но здесь вышло по цепочке после комментария Елены в моем аккаунте.
Елена пишет о российских женщинах, ждущих своих мужей с войны с любовью, лелеющих вместе со своими детьми светлый образ мужчины-агрессора, по сути - убийцы – убивающего детей, женщин, стариков страны-соседа. И любовь эта - великая сила, «сшивающая полярности», и реальность – она такая.
По сути выходит любовь – безусловная и безответственная, благословляющая убивать.
И там мне оставили коммент о собаке, которая просматривается в расстановке, любящей и страдающей по своему хозяину, который ушел на войну. Для меня любовь собаки – это реально безусловно. У меня были мои любимые собаки. Но это не любовь человеческая. И если собака «любит» избивающего ее хозяина, то это безысходная привязанность, единственный способ выжить.
О, конечно я могла бы рассуждать, что любовь это то, что возвышает, и собака поднимает уровень хозяина через свою самоотдачу. Однако даже у животных есть полный запрет на агрессию в отношении детенышей своего вида. Ни собака, ни волк не тронет не только своего детеныша, но и любого другого. Тогда собака, если уж она обладает уникальной способностью возвышать душу хозяина, должна понимать, что хозяин нарушает главный запрет.
Там же в продолжение – о детях, которые любят своих родителей, несмотря на любые издевательства. Любовь ли это или та же безысходность, или надежда на любовь, жажда любви?
Что же это тогда там за бабы, которые благословляют мужей на войну и обещающие, что еще нарожают, готовые принимать назад мужчин убийц и насильников? Ведь то, что я сегодня видела – это полтысячи лайков на эту публикацию о любви и войне, референтная выборка, и люди чуть не поголовно из психологической тусовки. Оправдывающие, принимающие, объясняющие себе «нормальность» происходящего.
Откуда эти корни терпимости, эта проросшая в их душах терпимость к насилию? Традиционное снохачество, подчиненность патриархальному укладу, где женщина принимает мужчину любым? Куда нас ведут – туда мы идем.
*
По сути, сегодня я пережила культурный шок. Война уничтожает цивилизационный налет и остается видовая борьба. Однако удивительно, почему Елена Веселаго пишет об атаке дронов на Москву, о своей 90-летней матери…
Почему-то с той стороны возмущены, поражены, напуганы. Они не хотят смерти для себя и своих близких. Хотят ли они смерти для нас? Может крошечная доля культурного налета не дает им сказать это прямо, но они нашу смерть себе уже объяснили и оправдали.
***
***
Ще про війну і любов
*
Вчора натрапила на відео ще одного езотерика Сергія Ковальова (інститут іноваційних політтехнологій); до речі колись мені сподобалась його медитація "Дім", та й багато іншого було цікавого. Так от він приводить таку метафору для війни - два види мурашок, чорні і червоні, спокійно вживаються і співіснують в одній банці. Потім хтось зовні починає трясти цю банку, і мурашки вирішують - навпадають! - і починають воювати між собою.
Він привів це пояснення, як приходять ті самі темні часи, але винуватий хтось інший! Хтось інший змусив росію захопити Крим, увійти на Донбас. Хтось інший придумав альтернативну історію, де українська нація це штучне утворення.
О, як же ми заважаємо росіянцям своєю історією, яку так хотілося б переписати, спалити старі підручники, переробити мапи.. Де навіть Острозька академія, Києво-Могилянська академія були засновані на два і півтора сторіччя раніше, ніж московський університет. І вони пишуть - "ота ваша МОВА".
*
Фатальність неправоти відключає "надбудівлі" - совість, гуманізм, тяжіння до істини, бо інакше їм не вижити. Або буде адреналін і радість від захоплень територій і зачисток на них, або - суцільна депресія, що в черговий раз пішли не тим історичним шляхом і прямують не знамо куди.
А про любов, про яку пише Олена Веселаго, до чоловіків-вбивць і насильників, мародерів, про передачу світлого образа такого батька дітям, і прикриття всього цього психологічним терміном "прийняття" - то суцільний моральний тупик.
Цікаво - до якої межі доходить це їх прийняття, чи є ще жахливіше, ніж чоловік-вбивця, ніж снохість, ніж маленькі діти у військових пілотках?
Так хотілося б такого тектонічного, географічного розколу після війни, щоб не було ніякого спілкування, ніяких мостів, ніякої спільної діяльності, бо все це - їхня суть, цинічна і імперська, і вона все одно вилізе назовні.
До речі, про такого роду психологів-езотериків, які начебто інтелектуально знаходяться вище середнього рівня (Веселаго, Ковальов) - якщо астрологічно, то це меркурианський розум. Для нього не притаманні такі риси як мораль, гуманізм, людяність. Праця такого мозку - технології. "Табурєточки" - у Веселаго.
Тож коли меркуріанець пише про любов, то читай - адаптація.
Статьи, Прогнозы и Гадания на Таро
Оставить отзыв
